Chernihiv post

Видалили 2 метри тонкої кишки. Схудла на 35 кілограмів

46-річна Людмила Дяченко, головний бухгалтер підприємства «Корюківкаліс», два місяці була між життям і смертю. У Чернігівській обласній лікарні жінці видалили 2 метри тонкої кишки.

Кишка була передавлена спайкою у черевній порожнині. Спайка (зрощення тканин) виникла внаслідок попередніх операцій. У 2002 році вирізали апендицит. Через спайку порушилося кровопостачання кишки. Настав некроз.

Оперували Людмилу Василівну влітку. Одужала, зміцніла, повернулася на роботу.

— Лікарі не давали гарантії, — говорить, відкладаючи у робочому кабінеті папери річного звіту. — Але мені пощастило.

Наче нічого й не турбувало, — згадує те тяжке літо. — Стало погано. Болі. Шлунок, живіт. Блювота.

«Швидка» забрала мене увечері 7 червня, у середу, у Корюківську райлікарню. Лежала по понеділок. Терпіла страшні болі, різкі. Не знаю чому, добу в гінекології пролежала. А тоді перевели у реанімацію. Зробили КТ (комп’ютерну томографію), а лікування — майже ніякого. На підтримуючих крапельницях сиділа. Мабуть, не знали, що робити.


Людмила Дяченко

12 червня, у понеділок, родичі забрали у Чернігів. У обласну лікарню. Привезли, обстежили. У той же день прооперували. Рішення прийняв Станіслав Коваленко, завідувач хірургічного відділення.

Я місяць лежала в реанімації. Шість операцій мені зробили за цей термін.

12.06 — лапаратомія (хірургічне втручання через дірочки, без великих розрізів), резекція (вирізання). 14.06 — друга операція, така ж. 19.06 — третя. 22.06 — четверта. 01.07 — п’ята.

Вирізали, зшивали. Я була у дуже, дуже тяжкому стані. На апараті штучного дихання. Приходила до тями, а тоді знову ніби впадала в кому. Були такі періоди, коли з пам’яті пропадало все. Снилося таке, ніби я не в лікарні, а десь ходжу.

Остання, сказали, операція, і ніби все. Та після неї схопив живіт. Кишка розірвалася, дірочка з’явилася. І знову була операція, шоста.

Спасибі Станіславу Коваленку величезне, — на очах жінки з’являються сльози. — І в суботу, і в неділю приходив. Я постійно згадую його як рятівника. Навіть снився мені. Анестезіолога Миколу Власенка, у реанімації працює, згадую. Мій земляк із Полісся Сосницького району.

Спасибі моїм діткам, що ходили до мене щодня. Старша, 26-річна Марина Гуйченко, у чернігівській міській лікарні №4 працює сімейним лікарем. Зараз у декреті, внучок у мене є. Менша, 20-річна Дар’я Дяченко, вчиться у чернігівському педуніверситеті, буде вчителем фізики та інформатики.

Я в лікарні лежала і думала: «Як же вони, хоч уже і дорослі, будуть без мене?» (У 2004 році чоловік, батько дітей, помер, машина переїхала. Увечері, годині об 11. Я поїхала до своїх батьків, у село Полісся Сосницького району. Подзвонили, що таке сталося). Думала: «Хоч би мені вижити». Так хотілося жити…

Сестра рідна, Люба Єфименко, живе у Вербинах Ріпкинського району, щотижня по середах і неділях приїздила, підтримувала.

На роботі складалися грошима, допомогу від підприємства давали. Спасибі усім добрим людям.

Коли почала одужувати, так хотіла додому. Дома і стіни лікують, і така слаба була.

Привезуть на роботу — на другий поверх не могла зайти.

Тиск після реанімації став високий. Постійно таблетки пила. Зараз тиск більш-менш, і відчуваю себе нормально. Потроху все їм. Уже, як-то кажуть, приходжу в себе, аж не віриться.

«Я 110 кілограм важила. Тепер 70»

— Як треба харчуватися? Ви відчуваєте, що нема частини кишківника?

— Так, відчуваю. Я поїм, туди-сюди, і в туалет сходила (по-великому). 110 кілограм важила. Тепер 75 стабільно. Схудла. Їжа не затримується. Разів 5 за добу, як мінімум, треба в туалет.

— Якщо їсти м’ясо? Їжу, яка довго перетравлюється?

— Довше буде. Але все одно. І вночі встаю.

— Дуже вам це заважає?

— Заважає. Але мені вже краще. У мене не було сили. Я сісти навприсядки не могла, таке безсилля. Присяду, але не подужаю встати.

У лікарні, як місяць пролежала у реанімації, думала: «Невже я такою й залишуся?» У мене м’язи на ногах атрофувалися. Мене повертали набік, аж не віриться. Приїхала з лікарні 13 серпня, ніяка була.

— Як повертали силу?

— Живу з чоловіком у цивільному шлюбі. Уже 8 років. Він привезе гриби. Грибів у серпні стільки було! Я сяду на стільчик, перебираю. Треба ж обварити, замаринувати, законсервувати. Отаке тренування було. І я почала поправлятися. Стала посильну роботу робити. Живу в приватному будинку. Але піднімати важкого не можна. Слід берегтися.

Клятий інфаркт добігався до живота

— У Києві у доньки Наді зимує Ганна Михайлівна, — кажуть односельці про 77-річну Ганну Пилипенко, коли перепитала про неї. — Одна донька — у столиці, працювала медсестрою, на вислузі. Друга донька — у Чернігові. Обидві переживають за маму.

77-річній Ганні Пилипенко з села Покошичі Коропського району видалили 3,8 метра тонкої кишки і праву половину ободової кишки (товстої). Оперували у Чернігівській обласній лікарні.

— Ділянка кишки вирізається і зшивається. Накладається анастомоз. Тобто з’єднання судин між собою, — говорить завідувач хірургічного відділення Станіслав Коваленко.

Операцію довелося робити через мезентеріальний тромбоз. Так по-вченому називається стан, коли забиваються тромбами артерії і вени кишківника. Судини, які постачають у кишківник кров.

Як правило, це стається на фоні серцевої патології. Аритмії, гіпертонічної хвороби. По-простому, коли серце б’ється не нормально, відбувається загусання крові. Це спричиняє тромбоутворення. Якщо згустки крові потрапляють у голову, настає ішемічний інсульт. Якщо до серця, у коронарні судини — інфаркт. Пацієнтці з Ко-ропщини вони потрапили у мезентеріальну судину, яка забезпечує кров’ю весь кишечник, тонкий і праву половину товстого. У народі це ще називають «інфаркт кишківника».

Станіслав Коваленко: «Люди з такими діагнозами майже не виживають»

— Пацієнтка Людмила Дяченко поступила у вкрай тяжкому стані, — згадує Станіслав Коваленко. — Люди з такими діагнозами майже не виживають.

Взяли на операцію і видалили майже увесь тонкий кишківник. Він відмер. У неї лишився метр кишки.

— Скільки у людини метрів тонкої кишки?

— Може бути й 5. Усе індивідуально.

P.S. Яка все-таки людина міцна! Без рук — живе, без ніг — живе, без частини кишок, та й якої частини, — може жити. Тільки б не махнути на себе рукою. Та відчувати підтримку близьких.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №4 (1655), 25 січня 2018 року